Історія хорланки

Анкета

учасника обласної

туристсько-краєзнавчої експедиції

учнівської та студентської молоді

«Пізнай свою країну»

Село – Вовчик

Район – Лубенський

Область – Полтавська

Навчальний заклад – Вовчицький ліцей імені Василя Федоровича Мицика Лубенської райради Полтавської області; 91- 1- 59.

Назва пошукової групи – «Джерело»

Керівник – Карпенко Любов Василівна, вчитель історії та географії Вовчицького ліцею імені В.Ф.Мицика; 

Склад пошукової групи:

·       Кузьменко Наталія – фотокореспондент, 9 клас

·       Карпенко Богдан – комп’ютерне забезпечення, 7 клас

·       Надаховський Олександр – фотограф, 9 клас

·       Шостак Мирослава – редактор, 8 клас

·       Шостак Сергій – дослідник, 9 клас

·       Бондаренко Олександр – дослідник, 9 клас

·       Коваль Сергій – дослідник, 9 клас

·       Цілуйко Анастасія – редактор, 8 клас

 Кожна людина – це своєрідне сонце. Від природи ми наділені здатністю любити, обігрівати теплом своєї душі близьких і дорогих нам людей, бути світлим спогадом для своїх нащадків. І тільки від нас залежить, яким буде наше проміння: грітиме тільки самих себе, чи щедро даруватиме тепло і ласку усім оточуючим. І на скільки його вистачить: на декілька днів, рік, десятиліття чи на все життя? Тільки ми самі в змозі не дати холодним хмарам байдужості і жорстокості затьмарити проміння теплоти і щедрості людської душі.

Вже більше сорока років щедро зігрівають теплотою своїх сердець односельців чарівні жінки хор-ланки села Вовчик. Ми часто чуємо їх виступи із сцени сільського Будинку культури і сприймаємо з належною пошаною і любов’ю. Але коли наша нова подруга, що перейшла навчатися до нас із сусіднього села, попросила розповісти про цей колектив, виявилось, що знання наші мізерні. І ось тоді наш краєзнавчо-пошуковий загін «Джерело» поставив собі мету: дослідити історію справді народного колективу хор-ланки с. Вовчик.

Актуальність нашого дослідження полягає в його новизні. Ми зверталися з проханням надати достатню інформацію до вчителів, працівників сільського народного музею, адміністрації місцевого господарства. Але ніхто з них не зміг в належному обсязі задовольнити нашу цікавість. І тоді ми вирішили провести самостійне дослідження, а з його результатами познайомити учнів нашої школи.

В процесі пошукової роботи ми використали багатющий місцевий матеріал – спогади односельців, безпосередньо самих «артистів», членів їхніх родин, зібрання сімейних архівів учасників хор-ланки, фотографії з сільського музею. Нам вдалося зібрати велику пісенну спадщину цього мистецького колективу.

Славна історія хор-ланки села Вовчик почалася в далекому 1966 році. В той час місцеве господарство – колгосп імені Леніна – очолював молодий і завзятий керівник Калініченко Михайло Григорович . Михайло Григорович виріс в селянській сім’ї, де дітей привчали любити рідну землю, поважати важку хліборобську працю і шанувати українську пісню. Керівник господарства , людина освічена і талановита, мав прекрасний голос. Тож коли на одній з виробничих нарад у Полтаві почув виступ хор-ланки, загорівся великим бажанням створити подібний музичний колектив і в своєму селі. Першим, хто підтримав задум голови колгоспу, був завідуючий сільським Будинком культури Демент Анатолій Олексійович. Односельці добре знають співучу родину Дементів. Тож і не дивно, що мати Анатолія Олексійовича, Кравцова Марія Прокопівна, однією з перших записалася до

хор-ланки, показуючи приклад іншим сільським трудівницям.

Так за декілька тижнів восени 1966 року в селі Вовчик була організована хор-ланка. Спочатку цей колектив складався переважно з членів рільничої бригади. Спілкуючись із ветеранами цього колективу, ми встановили особовий склад хор-ланки першого року її існування: Гусак Ольга Миколаївна, Канівець Катерина Іванівна, Шостак Галина Петрівна, Дзензеря Ганна Григорівна, Дядечко Катерина Трохимівна, Гусак Надія Мефодіївна, Савкунова Ольга  Миколаївна, Кравцова Марія Прокопівна.

«Прийдемо було з роботи вже поночі (пізньої осені рано вечоріє), впораємося вдома по господарству, - згадує ветеран колективу Надія Мефодіївна Гусак, -і йдемо на репетицію в Будинок культури. Робота в тогочасному селі була дуже важкою. З ранньої весни і до пізньої осені працювали в полі: сіяли, саджали, сапали, врожай збирали. А взимку рільничники допомагали тваринникам доглядати худобу на фермі.  До гусеничного трактора причіпляли великі сани, на які вручну накидали солому. Скирти стояли у полі за селом. Тоді так само вручну розвантажували і розносили корм коровам і телятам по годівницях. За день дуже втомлювалися, але з великим бажанням йшли на репетиції. Збиралися двічі на тиждень: в середу і в суботу. І рідко хто був відсутній, в основному тільки через хворобу. Для нас ці вечірні заняття співом були справжньою радістю, віддушиною після тяжкого трудового дня.»(фото №1)

Перший виступ колективу відбувся перед односельцями на сцені Будинку культури під час концерту, присвяченому Великій Жовтневій соціалістичній революції. Жителі села щедрими, щирими оплесками зустрічали дебютантів. Наступний виступ хор-ланки відбувся напередодні Нового 1967 року. А потім жодне свято в селі вже не обходилося без чарівного співу хор-ланки.

З кожним новим виступом на сцені авторитет самодіяльного колективу зростав, і вже згодом до талановитих жіночок з рільничої ланки приєдналися доярки Копилова Євдокія, Пономаренко Катерина, Шостак Ганна, Андрієвська Наталія, Троцько Марія, Радченко Тетяна, Кузьменко Раїса та інші. Охоче приймали в колектив вчителів, вихователів дитячого садочка, спеціалістів колгоспу, працівників Будинку культури. Ми встановили, що найбільшою за кількістю учасників хор-ланка була на початку 70-х років минулого століття. Любов, шана до української народної пісні, бажання показати її велич і красу згуртували колектив із 25 талановитих самодіяльних артистів. «Як вийдемо, станемо перед глядачами, - говорить незмінна староста хору Яременко Світлана Петрівна, - так всю сцену і займемо. Та всі красиві, молоді, завзяті – любо глянути!»

На початку 70-х років подібні самодіяльні колективи були створені і в сусідніх селах. У Вовчик приїжджали зі своїми виступами висачківці і долинці. А вовчицька хор-ланка радувала своїми піснями жителів Висачок та Вовчої Долини.

З кожним роком колгосп імені Леніна ставав заможнішим. Про його енергійного керівника та працьовитих трударів заговорили у районі. На базі господарства почали організовувати виробничі наради, семінари. «І як приємно було, - згадує Михайло Григорович Калініченко, - коли гості могли не тільки ознайомитися із нашими виробничими досягненнями, а й насолодитися чарівним співом хор-ланки.»(фото №2) Учасники виробничих нарад роз’їжджалися додому і розповідали про талановитий мистецький колектив села Вовчик.

Ждани, Хорошки, Ісківці, Оріхівка, Березоточа, Михнівці, Піски, Снітин, Литвяки – такий неповний перелік сіл Лубенського району, де зі своїми концертами виступали учасники хор-ланки колгоспу імені Леніна. «Михайла Григоровича було обрано спочатку депутатом районної, а потім і обласної Ради. І куди він їхав звітуватися перед виборцями про свою роботу, всюди брав із собою і наш колектив, - розповідає Світлана Петрівна.(фото №3) Нас сприймали як своєрідну візитну картку колгоспу імені Леніна. Михайло Григорович гордився своїм «дітищем» та і сам разом із дружиною Ніною Кіндратівною був членом хору.» «Наш голова не тільки співав разом з нами, а ще й не забував дарувати нам подарунки до свят, а то і просто за чудові концерти. В багатьох жінок хору і досі збереглися хустки, покривала, ковдри, скатертини – винагорода за любов до пісні і щедрість таланту, - додає Марія Іванівна Кочерга. Але найбільшим подарунком для нас стали костюми, придбані за кошти господарства.  Яскраві, новенькі, блискучі – вони ще більше додавали нам бадьорості і снаги. В цьому українському народному вбранні ми виступаємо й по сьогодні.»

Ми дізналися, що в січні 1986 року вперше у Вовчику проходили телевізійні зйомки передачі «Село і люди». Як і годиться, гостей привітала й хор-ланка. Одного виступу  виявилось достатньо, щоб завідуюча сектором культури телестудії ім. Довженка Ніна Романенко запросила наших артистів до Києва. Це була перша поїздка до столиці. Нашій пошуковій групі вдалося встановити, що пов’язана ця поїздка з цікавою сторінкою біографії однієї з вовчанських родин. Вихователька місцевого дитячого садочка Павлик Валентина Миколаївна розповіла нам про своє незвичайне весілля.(фото №4) Вона, корінна киянка, покохала Володимира Павлика з Вовчика. Тітка нареченого, Гусак Надія Мефодіївна, запропонувала молодятам відсвяткувати весілля за українським обрядом з дотриманням усіх місцевих традицій. Ну як тут обійтися без хор-ланки? Весілля Павликів знімали на телестудії імені Довженка і показали в передачі «Сільський час». Ця історія засвідчує, що жінки з хор-ланки не тільки самі закохані в українську народну пісню, а й є берегинями звичаїв і обрядів нашого народу.

А згодом, в 1990 році, хор-ланка колгоспу імені Леніна стала учасницею Виставки Досягнень Народного Господарства. В 1996 році талановитих артистів хор-ланки тепло вітали глядачі Національного палацу «Україна». Так хор-ланка села Вовчик стала відомою і в Києві. Велика заслуга у визнанні таланту колективу його тодішнього художнього керівника Пасічної Раїси Володимирівни.

У 1988 році наше місто Лубни відзначало тисячолітній ювілей. З нагоди цієї події організовувались концерти-огляди мистецьких колективів району. Серед запрошених гостей святкових концертів – хор-ланка колгоспу імені Леніна. Пісні «Ой на полі, на горбочку», «Мамина вишня в саду » , «Пісня про рідний колгосп» (солістами виступали Яременко С. П., Гусак Н. М., Клепач Н. І.) справили незабутнє враження на слухачів. Цікава історія створення «Пісні про рідний колгосп». Нам вдалося встановити, що пісню у Вовчик привезло з села Середняки Гадяцького району подружжя Олексій і Валентина Галицькі, які працювали керівниками гуртків сільського Будинку культури. Місцевий поет Михайло Матвієнко дещо переробив зміст, відредагував текст і вийшла пісня про колгосп імені Леніна села Вовчик. І хоч колгосп вже давно реформований, на його землях діють інші підприємства, багато хто з жінок пам’ятає цю пісню. Для них вона залишиться дорогою і рідною на все життя.

З середини 80-х років хор-ланка села Вовчик стала постійним учасником святкових дійств щорічного Сорочинського ярмарку, який згодом з національного переріс у міжнародний. Саме під час одного з таких виступів Світлані Петрівні Яременко прийшла в голову цікава ідея: не тільки дарувати глядачам чарівний спів, а й супроводжувати виконання пісень грою на народних музичних інструментах. Із спогадів Пономаренко Катерини Онисівни: «Ми використовували як народні інструменти багато предметів, які на перший погляд не можна було назвати музичними. Але це тільки на перший погляд. Бо в руках умілих артистів народжували мелодійні звуки звичайні решето, граблі, коса, відро, дерев’яні і металеві ложки, гребінка, качалка, рубель, бубон».

Під час проведення дослідження ми відвідали і «Українську світлицю», створену дбайливими руками працівників сільського Будинку культури. Там, серед великої кількості предметів народного побуту минувшини, нам показали і терницю. Це саморобний пристрій для подрібнення конопель. Учасниця хор-ланки Калиман Олександра Григорівна розповіла нам про використання терниці не лише для господарських потреб, а й для музичного супроводу пісенних виступів.(фото №5-6) «Одного разу я почула по радіо українську народну пісню «Терниця». Її бадьорий мотив глибоко запав мені в душу. Ця пісня дуже легко запам’ятовується. Я записала її слова, бо відразу виникла ідея: заспівати цю пісню хором, використавши саму терницю як музичний інструмент. Відразу мене підтримала моя подруга Надія Мефодіївна Гусак. Вона погодилась «управляти» терницею». Ця пісня є однією з найулюбленіших серед шанувальників хор-ланки. І коли минулого року хор-ланка на концерті, присвяченому Дню 8 Березня, виконувала «Терницю», Надія Мефодіївна так пританцьовувала біля свого улюбленого інструменту, що її вправності щиро заздрили молоді глядачі. А ввесь зал в знак свого захоплення і вдячності аплодував стоячи.

А Марія Іванівна Кочерга розповіла історію створення музичного інструменту – «коваликів». Він складається з двох маленьких молоточків, які керовані за ниточки, по черзі ударяють по долоту. Цей витвір належить місцевому майстру «золоті руки» Шостаку Івану Андрійовичу. «Мої батьки дружили з родиною Івана Андрійович, - згадує Марія Іванівна.- Шостаки жили бідно, і моя мама інколи ділилася з ними: дасть трохи борошна чи відро картоплі, а то й якусь одежину віднесе. Із вдячності Іван Андрійович зробив для нас, дітей, іграшку. Ми з сестрою її дуже полюбили, адже ця іграшка була наче живою – ковалики по черзі ударяли своїми молоточками. Якби були хлопцями, можливо б, розтрощили таку забавку. Але ми дослухалися до маминих настанов бережно ставитись до коваликів. Цією іграшкою забавлялися мої діти. А ось тепер грається і найменша онука. Ця річ стала нашою сімейною реліквією, яка передається в спадок під покоління до покоління. Я пишаюся тим, що мій музичний інструмент є унікальним, і для мене він є безцінним.»(фото №7-8)

З великим успіхом пройшов виступ хор-ланки колгоспу імені Леніна і на Співочому полі імені Марусі Чурай у Полтаві у вересні 1990 року. Глядачів вовчани зачарували бадьорими піснями, незвичайними музичними інструментами, артистичними здібностями, самобутнім талантом. Як же поповнювали свій пісенний репертуар учасники хор-ланки? В процесі пошукової роботи ми дізналися, що в колективі існує прекрасна традиція: привозити з відрядження, санаторно-курортного лікування, туристичних екскурсій тексти нових, ще не чутих у Вовчику, пісень. Якщо слова пісні подобалися, могли зворушити серце, тоді їх разом розучували і виконували пісню на сцені. Саме так у Вовчику прижилися пісні: «На городі чорнобай », «Кури, мої кури», «На камені», «Говорила баба діду» та інші.

Особливо багато пісень привозив з усіх усюд голова колгоспу                               М. Г. Калініченко. «Було принесе Михайло Григорович слова нової пісні і запропонує розучити, надто вже пісня душевна, щемлива», - розповідає Світлана Петрівна Яременко. А Олександра Григорівна Калиман згадала, як одного разу почула по радіо гарну українську пісню, але не встигла запам’ятати її текст повністю. І тоді, маючи поетичний хист, сама написала пропущені строчки у пісні. Так народилася пісня «Від серця до серця».

І в наш час учасниці хор-ланки продовжують працювати над поповненням свого репертуару. «Одна з наших спільних улюблених телепередач – «Фольк-мюзикл», - розповідає Кочерга М. І. Якщо почуємо якусь дуже хорошу пісню, то швидко передзвонюємо одна одній і розподіляємося, хто який стовпчик записує. А тоді сходимося до Яременко С. П. і починаємо складати до «купи» та розучуємо. Ми настільки закохані в українську пісню, що вона стала невід’ємною частиною життя кожної з нас, нашого дружного колективу. Особисто про себе скажу, що скільки себе пам’ятаю, все моє життя було зігріте піснею. І зараз навчаю співати народних пісень свою онучку Настю. Хочу, щоб вона продовжила мою справу».

На жаль, час не стоїть на місці. Багато з тих людей, хто організовував хор-ланку у Вовчику і прославляв її, відійшли у вічність. Значно порідшали ряди колективу. Але він не вмер. Хор-ланка живе і сьогодні радує односельців своїм мистецьким співом. До теперішнього складу хору входять: Яременко Світлана Петрівна, Гусак Надія Мефодіївна, Кочерга Марія Іванівна, Калиман Олександра Григорівна, Шостак Наталія Олексіївна, Пономаренко Катерина Онисівна, Маркова Ніна Василівна, Руденко Катерина Григорівна.

Колектив хор-ланки став основою для створення в жовтні 2002 року Вовчицької філії Лубенської районної громадської організації «Надвечір’я», головою якою є душа мистецького колективу Яременко Світлана Петрівна. У 1993 році всі учасники колективу за активну громадську позицію, за сприяння та допомогу по вихованню підростаючого покоління, збереження духовної спадщини українського народу були нагороджені Почесними грамотами Лубенської районної ради і районної державної адміністрації.

Приємно відзначити, що зерна духовності, посіяні учасниками хор-ланки, зросли щедрим врожаєм на вовчицькій землі. 2001 року в нашому селі було створено ще один пісенний колектив – квартет «Чарівниця». І хоч започатковувався цей колектив, як вокальний ансамбль, його учасниці дуже часто виступають перед односельцями з українськими народними піснями. «Ми називаємо жінок хор-ланки – своїми духовними наставниками», - говорить художній керівник «Чарівниці» Тетяна Олександрівна Бондаренко.

Ми горді з того, що з любові до української пісні в нашій школі у 2002 році був створений дитячий вокальний ансамбль «Сопілочка». Учасниці цього колективу неодноразово ставали лауреатами районного конкурсу огляду художньої самодіяльності.

Підсумком величезної пошукової роботи по вивченню історії хор-ланки села Вовчик став усний журнал «Українська народна пісня – духовний скарб народу», на який ми запросили всі три мистецькі колективи. Люди різного віку (фактично представники трьох поколінь), життєвого досвіду, поглядів на деякий час відчули себе єдиною родиною. Усіх учасників зустрічі об’єднала українська пісня. Духовна спадщина українського народу є невмирущим світлом нашого життя.

Ми вважаємо, що даний матеріал може бути використаний для складання літопису села, поповнення експозиції сільського народного музею, для проведення виховних заходів у школі.

Додатки

 «Над прославленим Лубенським краєм»

Над прославленим Лубенським краєм

Височить, ніби в морі маяк.

На полтавській землі урожайній

Колгосп Леніна квітне, як мак.

                            В нас і праця з наукою дружать,

                            Бо збираємо все у свій час.

                            Запитайте, де кращі врожаї,

                            Ну, звичайно, у Вовчику, в нас.

Всім будинки колгосп в нас будує,

Розквітає на благо село.

За селом луг зелений милує,

Протікаючи річка Сула.

                           Ми вас просим до нас завітати,

                           Вам розкажем про наше буття.

                          А ще краще, коли працювати

                          Ви приїдете на все життя.

Українська народна пісня «Терниця»

Ой терниця терновая,

Ой терниця терновая.

Терниця, терниця, терновая,

Да терновая, да терновая. (2 рази)

         

                                 Я дівчина молодая,

                                 Я дівчина молодая.

                                 Дівчина, дівчина молодая,

                                 Да молодая, да молодая. (2 рази)

Ой там їдуть козаченьки,

Ой там їдуть козаченьки.

Козаченьки, да козаченьки,

Да козаченьки, да козаки.(2 рази)

                                  По між ними мій миленький,

                                  Поміж ними мій миленький.

                                  Мій миленький, да мій миленький,

                                  Да мій миленький, да милий мій. (2 рази)

Ой терниця терновая,

Ой терниця терновая.

Терниця, терниця терновая,

Да терновая, да терниця. (2 рази)

Українська народна пісня «Скажи мені, мамо»

Найшла чорна хмара,

А за нею сива.

Скажи мені, мамо,

Чом я не щаслива.

 

                                    Скажи мені, мамо,

                                    Де терен ламати.

                                    Скажи, де є щастя,

                                    Я й піду шукати.

Не треба, дитино,

Той терен ламати.

Щастя само прийде,

Не треба шукати.

                                    Чи ти ж мене, мамо,

                                    В купелі не купала?

                                    Чи ти ж мені, мамо,

                                     Щастя не бажала?

Не раз тебе, доню,

В купелі я купала.

А щастя не дала,

Бо й сама не мала.

  

Українська народна пісня «На небі місяць»

На небі місяць, на небі ясний,

Аж зіроньки мерехтять.

Не пускає мене мати

В сад вишневий погулять.

                                           Пусти мене, моя мамо,

                                           Я там довго не буду:

                                          Заспіває соловейко,

                                          Я його послухаю.

Не поможе тобі, доню,

Не поможе тая річ.

Відчини, доню, віконця,

Слухай його цілу ніч.

                                          Уже півні не співали,

                                          Дочка плакала в вікні.

                                          Мати зятя вибирала.

                                          Дочка думала, що ні.

На небі місяць, на небі ясний,

Аж зіроньки мерехтять.

Не пускає мене мати

В сад вишневий погулять.