Історія Вовчицького музею

ВОВЧИЦЬКИЙ народний істерико-краєзнавчий музей Лубенського району створений у 1948 році. Його засновник і завідуючий заслужений учитель УРСР І. І. Саєнко разом з юними краєзнавцями місцевої середньої школи та громадськими активістами за короткий час створили експозицію, що налічувала понад 5 тисяч експонатів, серед яких чимало рідкісних і унікальних.

У 1968 році музею присвоєно звання народного. А в 1987-му напередодні 70-річчя Великого Жовтня було відкрито нове двоповерхове приміщення, де розмістилися музейна експозиція та сільська картинна галерея.

Нині фонди музею нараховують понад 10 тисяч експонатів, що висвітлюють історію сена і району з давніх часів до наших днів у нерозривному зв’язку з історією всієї країни, розповідають про славну трудову біографію одного з кращих господарств області—колгоспу імені Леніна.

Створена на основі багатого фактичного матеріалу та оригінальних експонатів, зібраних у архівах, музеях, бібліотеках республіки та у населення Вовчика і навколишніх сіл Лубенщини, експозиція має сучасне художнє оформлення з широким використанням художньо-технічних засобів: кіно, діорамного та діапозитивного показу.

Вовчицький народний історико-краєзнавчий музей неодноразово нагороджувався Дипломами і Грамотами Міністерств культури СРСР та УРСР, республіканського і обласного комітетів профспілки працівників культури.

Щорічно його відвідують 5—6 тисяч чоловік

У ПЕРШОМУ ЗАЛІ музею розміщені експонати, що розповідають про геологічну історію, рельєф, корисні копалини, клімат, водні ресурси, грунти, тваринний та рослинний світ Лубенського району.

Лубенський район розташований на території лівобережної, лісостепової частини України. За адміністративним поділом входить до складу Полтавської області і займає її північно-західну частину в районі злиття Удаю та Сули (притоку Дніпра)

Село Вовчик знаходиться в центральній частині Лубенського району. • Сусідні села — Березоточа, Тишки, Окіп, Снітин, Литвяки, Оріхівка і Суха Солониця. До складу колгоспу імені Леніна, крім села Вовчик (центральної садиби], входили села Вовча Долина, Висачки, Гребище, Кузубівка.  Географічні координати села 50°5' північної широти, 33“12' східної довготи. Висота території над рівнем Балтійського моря 98 метрів. Віддаль від Вовчика до Лубен — 20 кілометрів, до Полтави — 154, до Києва — 220, до Москви—700 кілометрів. На 1 січня 1988 року в селі проживали 2678 чоловік. Загальна земельні площа господарства 6890 гектарів. З них 8 гектарів займають річки і ставки, 388—ліси та чагарники, 1301 —сінокоси та пасовища, 4413 — посівні площі.

Геологічна будова району складна. Основу, або фундамент, її становлять кам’яні породи, граніт, кристалічні сланці, мармур. На глибині 1500 метрів залягають відкладення архейської ери, на глибині 1450—1250 метрів—відкладення девонського періоду. Це глина, вапняк, кристалічна сіль. На глибині 1250—990 метрів залягають відклади кам’яновугільно періоду — глина, пісок, вапняки, кам’яне вугілля. На глибині 990— 840 метрів зустрічаються відклади пермського періоду (глина з прошарками пісковику). На глибині 840— 640 метрів переважають відклади тріасового періоду — глина з прошарками червоного та блакитного кольору. Крейдяний період характеризується породами білої глини, мертелю, міцних глин з прошарками пісковику. На глибині 70—40 метрів зна медомя відкладення нейкеаейеькеї ери—так званий соляний купол. Висота його досягас 147 метрів над рівнем моря. У вітрині музею експонуються зразки гірських порід, здобутих при розвідувальному бурінні Висачківського соляного купола в 1947 році на глибину 1500 метрів експедицією АН УРСР. Поруч —схема-розріз та його купола.

Про багатство , надр Лубенщини розповідають карта корисних копалин та  багата колекція.

Лубенський район розташований у зоні помірно-континентального клімату. Середня липнева температура становить +21°, січнева —6,7 . Сонячних днів на рік буває 180—190. Загальна кількість опадів 445—563 мілілітри на рік, відносна вологість 52 проценти.

Про сезонні явища в природі розповідають біогрупи «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», календар сезонних явищ природи, гербарії рослин, муляжі овочів і фруктів.

Характер місцевості, на якій розташоване село Вовчик, визначає основна водна артерія — річка Сула з притоками Бурчак та Сулиця. Ширина русла Сули досягає 40 метрів, середня глибина 1,8—2 метри. З рослинним і тваринним світом водойми глядачів знайомить діорама «Підводний світ Сули».

На карті району виділено 20 різновидностей грунтів. Уперше вони були всебічно вивчені видатним російським ученим В, І. Вернадським. Понад 70 процентів із них — чорноземи. У музеї експонуються зразки найбільш поширених у районі грунтів, гербарії дикоростучих та культурних рослин, зразки мінеральних добрив, що використовуються для підвищення родючості землі.

Не озвученій діорамі зображено околицю села — типовий куточок лісостепу з характерною рослинністю і тваринним світом.

Ліси Лубенщини майже виключно листяні, а соснові — головним чином, штучної посадки. Основні породи дерев: дуб, граб, березо, липа, клен, осика, берест, ясен, груші-кислиці. Трав’янистий покрив представлений такими рослинами, як проліски, ряст, пшінка або салата, гусятник, жаб’яче зілля, подорожник, медунка, фіалка. Від колишньої степової рослинності залишилися лише невеликі кущики ковили, тонконіг, горицвіт і чебрець.

Відвідувачі музею мають змогу оглянути зрізи дерев, гербарії, муляжі грибів.

Лубешцина здавна славиться лікарськими рослинами. За кілька кілометрів від Вовчика знаходиться Українська зональна дослідна станція Всесоюзного інституту лікарських рослин. Роботу її науковців відображає спеціальна експозиція музею. Тут же вміщені і введені ними в культуру види лікарських рослин. Поруч у вітринах — продукція Лубенського хіміко-фармацевтичного заводу, що випускається із зібраних у. радгоспах району календули, м’яти, подорожника.

Завершує експозицію залу виставка «Хліб — всьому голова», яка розповідає про трудові звершення хлібодарів господарства, знайомить із продукцією Вовчицького. хлібозаводу.

У ДРУГОМУ ЗАЛІ зібрані пам’ятки матеріальної і духовної культури минулого, які висвітлюють історію в період первіснообщинного ладу, зародження класового суспільства та раннього феодалізму.

На території сучасного села Вовчик люди поселилися з давніх давен. Про це свідчать знайдені знаряддя праці людей доісторичної доби. Експонуються фото і малюнки пізньопалеолітичної Гінцівської стоянки, відкритої в 1871 році під час розкопок лубенського археолога Ф. І. Камінського в селі Гінцях неподалік від Вовчика, а також знаряддя праці первісних людей, виявлені безпосередньо на території села: крем’яні скребки, кам’яна сокира і зарнотарка, мотальні камені, кістяні проколин.

Експозиція ТРЕТЬОГО ЗАЛУ відтворює період XIV—початку XX століть. Вона розповідає про визвольну боротьбу українського народу проти польського магнатсько-шляхетського панування наприкінці XVI і в першій половині XVII століть і возз’єднання України з Росією. Значна частина матеріалів висвітлює становище закріпаченого селянства та його боротьбу проти соціальною гніту, розвиток капіталізму і революційні події 1905—1907 років.

Історія села Вовчик нерозривно пов’язана з історією Лубенщини, родючі землі якої після Люблінської унії 1569 року були захоплені великими польськими магнатами. Посулля ввійшло до складу володінь Вишневецьких. Величезні розміри цих володінь відображає вміщена в експозиції карта-схема. Про казкову розкіш, котрою оточували себе польські колонізатори, свідчать монети часів Сігізмунда III, залишки кахоль, якими був облицьований замок Іеремії Вишневецького, майстерні вироби ковалів і ювелірів початку XVII століття.

Селяни і козаки Лубенщини брали активну участь і в антифеодальних повстаннях 30-х років XVII століття під проводом П. Федоровича, І. Сулими, П. Бута, Я. Остряниці та Д. Гуні, про що також розповідають матеріали, вміщені в експозиції.

Спеціальний розділ приевячено активній участі жителів села у визвольній війні українського народу 1648— 1654 років, боротьбі за возз’єднання України з Росією.

Серед експонатів розділу, що розповідають про участь населення Вовчика в антистаршинських виступах кінця XVII—початку XVIII століть, малюнки художників Є. Курбала та В. Колеснікова та бюст керівника повстанців полтавського полковника Мартина Пушкаря роботи скульптора М. Погана.

Численні експонати висвітлюють боротьбу українського і російського народів проти шведських загарбників під час Північної війни. Серед них— речі петрівських часів: срібний кубок із зображенням будівництва Петербурга, скринька та підсвічники, зразки зброї російських воїнів, які брали участь у Полтавській битві, бойові ядра.

Про тяжкі умови життя і праці селян Вовчика, Висачок та Вовчої Долини, вже наприкінці XVIII століття змушених працювати З—4 дні на тиждень на поміщика і обкладених майже непосильним оброком, свідчать матеріали наступного розділу експозиції. До соціального гніту поміщиків приєднувався і гніт релігійний. В «Історії міст і сіл Української РСР. Полтавська область» вказується, що частина земель Вовчика з другої половини XVII століття до 80-х років XVIII століття (тобто, понад 100 років) була' власністю Мгарського монастиря, ченці якого, прикриваючись святим хрестом, завдали селянам чималих збитків, здаючи землю в оренду на кабальних умовах. В експозиції представлені речі церковного вжитку: панікадило, ключі від церкви, підсвічники, євангеліє, часослов. Найбільш цікавими серед них в церковий дзвін та печатка Вовчицької церкви.

Убоге життя кріпаків ілюструють предмети їх праці і побуту: дерев'яний посуд, примітивний ткацький верстат, мотовило, гребінь, прядка, качалка і рубель, діжа, мазниця, коса з грабками, наконечник сохи, рало, дерев’яні постоли і плетені конопляні личаки, чумарка, свитка, чоловічі та жіночі сорочки-вишиванки тощо. А поруч — речі закордонного виробництва, якими користувалися поміщики.

Як контраст соціально-економічного становища селян і поміщиків відтворено інтер’єри панської вітальні поміщиці Соколовської та хати селяна-злидаря, в яких збережені речові пам’ятки XIX ст. Знаряддями боротьби селян волю і кращу Долю були коса, сокира та вила, що в дні заворушень і повстань ставали грізною зброєю.

Уже в січні 1904 року у Вовчику діяв революційний гурток, члени якого нелегально збиралися в хаті селянина І. Терця. До нього входили Шульженко, Г. Етнерович, М. Папко, Т. Соломіенко. З Лубен сюди іїздили агітатори соціал-демократи котрі роз’яснювали селянам сенсу більшовиків у боротьбі проти фашизму.

У 1905 році на базарній площі села відбувся 5-тисячний мітинг жите- Вовчика і навколишніх сіл. Для  придушення з Лубен прислали кінних жандармів. Мітинг розігли, а організаторів засудили і вислали на заслання. Про ці події розповідають картина художника Є. Кура «Селянська сходка у Вовчику» рапорт Лубенського повітового про селянські заворушення у Вовчицькій волості. В експозиції щеко фотознімки учасників сходків — членів гуртка Т. Соломіснка та Шульженка.

Інтерес відвідувачів викликають сторінки з щоденника П. Шульженка, де він розповідає про свою участь у селянському виступі й арешт, заслання і втечу, про повторний арешт і заслання до Архангельської губернії.

В експозиції також фото активних учасників революції 1905—1907 років, уродженців села — матроса П. Запайка, артилериста П. Пономаренка кавалериста С. Шостака.

У ЧЕТВЕРТОМУ ЗАЛІ зібрані документи радянської влади і захист її завоювань у роки громадянської війни та іноземної інтервенції, про участь трудящих Вовчика в соціалістичному будівництві.

Експозицію залу відкривають ксерокопії ленінських декретів про мир і про землю. Поруч — фото уродженців Вовчика, учасників революційних подій у Петрограді П. Пулехи та С. Падалки.

Боротьба за встановлення Радянської влади була нерозривно пов’язана з боротьбою проти німецько-австрійських окупантів, гетьманців та петлюрівців, численних банд, що діяли на території волості. В експозиції залу вміщено карту-схему бойового шляху лубенських червоних партизанів під командуванням П. Обельця, фотографії членів Лубенського ревкому, організаторів партизанського руху в повіті К. Коки, П. Лебединця та П. Обельця, фото і посвідчення червоного партизана П. Реви.

У залі експонуються також зразки зброї часів громадянської війни, каска кайзерівських окупантів, особисті речі червоних партизанів. Тут же і книги з особистої бібліотеки сільського лікаря, випускника Московського університету В. Вікулова та його інструменти, за допомогою яких він таємно лікував поранених партизанів.

Чільне місце в експозиції займають портрети відважних революціонерів, більшовиків-ленінців С. Шостака, М. Розумія, І. Дорошенка, М. Коломникова, котрі полягли смертю хоробрих у боях за владу Рад, комунарів С. Маринича, П. Дядечка та Лаврика Шостака, закатованих денікінцями.

У 1923 році Вовчик стає районним центром Лубенської округи. Великий інтерес у відв.дувачів викликають фото членів першого партійного осередку села та Делегатів першої районної партійної конференції. Поруч — рідкісний знімок 1923 року, на якому голова ТСОЗу І. Дядечко звітує сільській Раді про хід осінніх польових робіт.

Будівництво нового життя викликало люту ненависть у куркульства. Сільські глитаї не зупинялися ні перед чим, аби перешкодити створенню колгоспів, загальмувати відбудову зруйнованого громадянською війною народного господарства.

В експозиції вміщено фото похорон підступно вбитого куркулями голови ТСОЗу П. Дядечка та першого секретаря Вовчицького райкому комсомолу Олексія Зайцева, який теж став жертвою бандитів. Відтворено частину інтер’єра кабінету райкому, де загинув вожак вовчицьких комсомольців. Тут же — його особисті речі: «Подробная универсальная карта войньі» (1915 року), висяча лампа на стіні, наган та «Наставление для действий пехотьі в бою» (1916 року видання) на грубому, вкритому червоною скатертиною дощаному столі, плакати періоду громадянської війни,

Окремий стенд присвячено Відкритій у 1920 році на базі земського ремісничого училища радянській профтехшколі Із слюсарним, теслярським та ковальським відділеннями.

Значна частина експозиції залу висвітлює здійснення соціалістичної колективізації у селі. Тут уміщені фото, посвідчення члена райвиконкому та квиток ударника робфаку Лубенського інституту соцвиховання першого голови сільської Ради Ф. Сушка та фото голови ТСОЗу, який уже в' 1928 році налічував 40 селянських господарств В. Пономаренка.

У 1930 році на території Вовчика утворилося 4 колгоспи, які згодом об’єдналися в одну сільськогосподаську артіль. Унікальні фотографії розповідають про те, як ішов запис до колгоспу, та про перший пробний виїзд у поле. Драматичну і разом з тим святкову, урочисту атмосферу тих днів передає картина художника Є. Курбала «До нового дня».

Коли селяни-незаможники Вовчика об’єдналися в колективне господарство, в їх розпорядженні був 1 трактор «Фордзон», 300 плугів, 30 сівалок та 25 жаток. Головною тягловою силою були 200, коней, а в громадському тваринництві нараховувалося 20 корів і 100 свиней. У залі демонструються сільськогосподарські знаряддя: плуг, коса, борона. Поруч—фото та членська книжка колгоспника першого тракториста П. Руденка, котрий привів до села навесні 1929 року першого «Фордзона», та спогади очевидців про цю подію.

Окремий розділ розповідає про успіхи трудівників села в 30-ті роки. В ньому — фотографії перших дівчат-трактористок Г. Якименко, О. Криворотько посвідчення механізатора та диплом учасника Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року ланкової О. Зими.

Інтерес у відвідувачів викликають макет колгоспної хати-лабораторії та колективне фото учасників II районної наради колгоспників-ударників 1938 року.

Про великі зміни, які відбулися в селі за 20 років Радянської влади, розповів номер газети «Червона Лубенщина» за 7 листопада 1937 року, вміщений в експозиції.

На чільному місці — вручений господарству акт на право вічного користування землею.

Окремий розділ присвячений роботі сільської організації ТСОАВІАХІМу.

У П’ЯТОМУ ЗАЛІ зібрані документи і матеріали, які розповідають про героїчну боротьбу радянського народу, зокрема трудящих села Вовчика, проти фашистських загарбників у (книзі Великої Вітчизняної війни).

Експозиція залу відкривається плакатом-закликом Г. Табідзе «Родина. Мать зовет». Поруч репродуктор, що повідомив жителів села про віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину, примірник газети «Московский комсомолец» за 22 червня 1941 року, в якому ямі щено виступ В. М. Молотова і Звернення партії до народу.

563 жителі Вовчика, Висачок ( Вовчої Долини пішли на фронт- 327 із них полягли смертю хоробрих у боях за свободу і незалежність Вітчизни.

У залі — фотографії відважних воїнів-прикордонників колишнього 94-го прикордонного полку який мужньо захищав Лубни у вересні 1941 року, — Д, Берлюгова, Ф. Врублевського, П. Дейнего, К. Кузенкова, М. Мірзіашвілі та М, Паджева. Поруч — рідкісні знімки першого меморіалу та могили командуючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника М. П. Кирпоноса в урочищі Шумейкове, що знаходиться неподалік від Вовчика.

Нікого не можуть залишити байдужими пробитий фашистською кулею партквиток голови колгоспу Ю. О. Шостака та фото 67 патріотів і сільських активістів, по-звірячому Замучених гітлерівцями в перші ж дні окупації.

Про чорні дні фашистської неволі дають уявлення наказ гітлерівського коменданта міста Лубни «Про смертну кару за відмову від запропонованої праці», грошові знаки періоду окупації, саморобні жорна, якими мололи борошно селяни, чоботи загарбників з дерев’яними підошвами, підбиті повстю.

За два роки «господарювання» фашисти зруйнували МТС, школу, багато виробничих об’єктів колгоспу, знищили всі транспортні засоби і посіви на площі 2759 гектарів, нанесли господарству збитків на загальну суму 4 мільйони 333 тисячі карбованців (у тодішніх масштабах цін|. Про це розповідають музейні експонати.

Майже 200 молодих жителів села було відправлено на примусові роботи до Німеччини. В експозиції музею демонструється арештантська роба Галини Сватко, котрій тричі вдавалося втікати з ешелону на шляху до Німеччини, листи вовчицьких юнаків і дівчат із фашистської неволі.

У залі розміщені діорами партизанської землянки, зразки зброї воїнів Червоної Армії, солдатські речі, фронтові листи-трикутникй, численні грамоти, подяки Верховного Головнокомандуючого, якими були відзначені уродженці села за проявлені відвагу і мужність.

В експозиції представлені фотографії, що розповідають про бої за визволення Лубен у вересні 1943' року, портрети відважних розвідників В. Миронова та С. Мартиряна, командира колишнього 47.ro гвардійського танкового полку підполковника О* Радченка, які відзначилися в боях за Лубни.

В центрі — наказ Верховного Головнокомандуючого від 19 вересня 1943 року про визволення міста Лубни від німецько-фашистських загарбників і присвоєння  тодішній 337-й стрілецькій дивізії, яка визволяла місто, звання «Лубенської».

Окремий розділ експозиції присвячений відважному танкістові П. Попову, який 17 вересня 1943 року першим увірвався в Вовчик і перешкодив гітлерівцям спалити село. В цьому бою  він  загинув  І похований у центрі села. На могилі героя встановлено бойовий танк ИС-2.

ШОСТИЙ ЗАЛ музею — зал вічної пам’яті героїв, які полягли в боях за свободу і незалежність Вітчизни, зал вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни, зал вдячної людської пам’яті.

Центральне місце в залі займає, пантеон Солдатської слави, в якому поруч із невгасимим полум’ям Вічного вогню фотографії 327 односельчан, котрі полягли смертю хоробрих у боях за Батьківщину. Тут же—гільзи зі священною землею Бреста і Мамаєвого Кургана, Хатині і Бухенвальда.

За мужність і героїзм, проявлені в рохи Великої Вітчизняної війни, дав уродженці Вовчицької сільської Ради — В. Ф. Мицик та Д. І. Сірик у Завжди багато екскурсантів біли стендів, присвячених усім 109 ветеранам Великої Вітчизняної в.йни, які, пройшовши крізь пекло боїв, повернулися до рідного села, жили і працювали.

Особливою турботою і теплотою оточені солдатські вдови, про нелегку, але героїчну долю яких роз­овідає окремий розділ.

Завершують експозицію залу фотографії, документи і матеріали, присвячені воїнам колишньої 337 (і Лубенської дивізії, які визволяли Лу- бенщину від загарбників. Музейні експонати висвітлюють святкування 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Про вклад трудівників колгоспу імені Леніна у відбудову і дальший розвиток народного господарства району, боротьбу за виконання історичних рішень XXVII з’їзду КПРС розповідають матеріали СЬОМОГО І ВОСЬМОГО ЗАЛІВ музею.

Експозиція сьомого залу присвячена трудовим звершенням хліборобів колгоспу в останні роки Працівників полів і ферм — 42 Заслужених колгоспники, 7 кавалерів ордена Леніна, 2 кавалери ордена Жовтневої Революції, і ще понад 99 чоловік відзначено високими нагородами Вітчизни. Фото і розповіді про кожного з них уміщено в експозиції.

Завдяки їх сумлінній праці, зусиллям усього колективу КОЛГОСП імені Леніна став високорентабельним, передовим господарством не лише в районі, а й в області. На полях колгоспу працювало 64 потужних трактори, 21 зернозбиральний і 4 бурякозбиральних комбайни, в автопарку 41 автомашина. На фермах колгоспу утримується 3897 голів.

Робота сільських працівників від- чзначена високою урядовою нагородою — орденом Трудового Червоно­го Прапора, багатьма пам’ятними призами, вимпелами, дипломами і грамотами, які також вміщені в експозиції.

Вовчик будується, на очах змінюючи своє обличчя. Увагу відвідувачів, безумовно, приверне план соціально-культурної забудови села до 2000 року. Лише за останні 10 років на спорудження житла і об’єктів соцкультпобуту колгосп витратив 2 мільйони 361 тисячу карбованців. Щороку працівники полів І ферм одержують 15—20 квартир. За останні два роки виросли дві нові вулиці з 85 одної та двоквартирними житловими будинками.

Сьогоднішнє життя села відображено у вміщених у залі картинах «Свято у Вовчику» та «Нове село»А. Щербака, скульптурних групах М. Посполітака.

Експонати восьмого залу розповідають про розвиток у селі художньої самодіяльності і народної творчості. На ці цілі правління господарства щороку виділяє 50—60 тисяч карбованців. У вітрині розміщені документи і матеріали, рекламні проспекти І кінострічки студії «Колос», численні призи, завойовані вовчицькими кіно- любителями на Міжнародному конкурсі любительських фільмів у місті Гілевен (HPbJ, на республіканських конкурсах у Києві, Полтаві, Ровно. Кіноаматори села — лауреати І Всесоюзного фестивалю народної творчості.

Поруч — розповідь про народні Колективи сільського Будинку культури: вокальне тріо та жіночий во­кальний ансамбль — лауреатів Всесоюзного фестивалю народної творчості  дипломантів республіканського телетурніру «Сонячні кларнети» та радіоконкурсу «Золоті ключі».

Великий розділ експозиції присвячений роботі сільської дитячо-юнацької спортивної школи, в якій готуються до майбутніх стартів юні п’ятиборці і гімнасти, легкоатлети і баскетболісти, футболісти і плавці. В їхньому розпорядженні чудовий спортивний комплекс, стадіон, плавальний басейн.

Інші матеріали висвітлюють історію Вовчицької середньої школи, творчі пошуки і здобутки її педагогічного колективу. В експозиції — фотографії і подарунки випускника школи: народного артиста ,УРСР П. Сергіснка, артиста Херсонського драматичного театру О. Кагарлицького, артистки Київського цирку К. Литвиненко, кандидатів технічних наук М. Кузьменка та О. Заплавного, кандидата сільськогосподарських наук В. Колотілова.

'Усього ж серед випускників післявоєнних років 2 доктори і 7 кандидатів наук, 3 художники, 45 учителів, 43 агрономи, 58 медпрацівників, 18 офіцерів Радянської Армії. Матеріали про те, як склався їх життєвий шлях, про успіхи, яких вони досягни, також вміщено в музейній експозиції.

Окрема вітрина розповідає про інтернаціональні зв’язки господарства. Тут сувеніри' і подарунки туристів із Швеції і ФРН, Швейцарії і Фінляндії, ЧССР і НДР, ПНР і НРБ, гостей з Австрії та Великобританії, США і Мексіки, Італії й Іспанії.

У центрі ДЕВ’ЯТОГО ЗАЛУ Трудової слави та Історії музею — портрети трудівників господарства, удостоєних вищої нагороди Батьківщини — ордена Леніна, доярки М. І. Василенко, колишнього голови колгоспу Г. Д. Тимошенка, бригадира тракторної бригади М. П. Іріаицениа, ланкової М. В. Проценко, голови правління колгоспу М. Г. Калініченка та вчителя пенсіонера І. І. Саснка (художник В. Мозок]. Завершують композицію барельєфи «Слава хліборобській праці» та «Мистецтво належить народу» скульптора і. Білоуса.

У залі також знаходяться Книга трудової слави господарства та книги рідгуків відвідувачів музею, перша з яких розпочата в 1948 році.

Про історію музею, будівництво його нового приміщення і створення сучасної експозиції розповідають фо- тостенди при вході в зал.

У ДЕСЯТОМУ І ОДИНАДЦЯТОМУ ЗАЛАХ музею, де розмістилася сільська галерея образотворчого мистецтва, можна ознайомитися з творами графіки, живопису та скульптури митців республіки, зразками народної творчості — вишивкою, керамікою, художнім ткацтвом. Гордістю галереї є серія ілюстрацій до творів Т. Г. Шевченка, Марка Вовчка та Лесі Українки народного художника СРСР М. Г. Дерегуса.

Великий інтерес у глядачів викликають картини художників В. Чегедара, М. Мордика, В. Ситника, В. Кузнецова.

Популярністю користуються і роботи народних умільців, жителів села — вишивальниці П. Чумак, килимарниці А. Іващенко, художників-аматорів М. Гасвського та І. Клепана, різьбара по дереву М. Шостака, наповнені сонцем і щастям малюнки дітей